Roots of Beauty: The History and Evolution of Ukrainian Jewelry

Коріння краси: Історія українських прикрас та їх еволюція

Чи знаєте ви, коли люди почали захоплюватися оберегами і прикрасами? Це, на жаль, не записано в історії, але одне ми знаємо точно: естетика завжди відігравала свою роль! В Україні всі ці підвіски, намиста, браслети та персні називають "прикраси", і не без підстав.

Отже, перші амулети виготовляли з усього, що тільки можна знайти: з кісточок ягід, овочів, зерен, та навіть двостулкових молюсків, бивнів, зубів тварин, черепашок, бурштину…


З розвитком традиції носіння прикрас, їх стали виготовляти з природних матеріалів – бурштину, скла та напівдорогоцінного каміння і перлів. І такі прикраси коштували, як цілий маєток, і були лише у заможних жінок.

До речі, скло стало справжнім хітом серед матеріалів для виготовлення намистин. Здавалося б, у Київській Русі теж не залишилися осторонь – слава бісеру! Багато з нас знають, що ці прикраси потрапили до нас з далекої Сирії і навіть Візантії. Так, у X столітті українці мали справжнє скляне "постачання" з-за кордону, що містило в себе позолочені та посріблені намистини.

Наприкінці X століття, в Києві почалася справжня бум-ера в сфері скляного виробництва, ймовірно, завдяки спільним зусиллям місцевих та грецьких майстрів. Крім того, наші предки не просто прикрашали себе, але й активно використовували дорогоцінні намистини для декору церковних тканин. 

Коли ми говоримо про українське національне вбрання, варто зазирнути в минуле — десь у XIV—XVIII століттях. Саме тоді наші пращури, в основному селяни та козаки, почали формувати свій стиль. В святкові дні чи будні, одяг ніколи не обходився без прикрас. За кількістю нагрудних прикрас можна було визначити, наскільки була заможною їхня власниця. 

Українки намагались не поступатись одна перед одною в кількості різноманітних прикрас. Подібні «скарби» збирались протягом кількох поколінь та передавались у спадок як сімейна реліквія. Бувало, що набір жіночих прикрас міг коштувати більше, ніж будинок чи пара волів. Купували прикраси на ярмарках  здебільшого у місцевих ремісники, проте деякі коштовності завозились з інших країн.

На завершення XIX століття українські жінки вирішили, що їхні прикраси потребують трохи більше блиску. І тут на сцені з’явилися дуті намистини! Уявіть собі: схожі на ялинкові прикраси, вони виблискували так, що заважали навіть тому, хто намагався дивитися у дзеркало. Назвали їх «світлячками» чи «лускавками» — і вони моментально завоювали популярність! Хто б відмовився виглядати ефектно?

А про «венеційські коралі» або «писані пацьорки» взагалі варто окремо згадати! Ці шикарні прикраси були такими ж дорогими, як і важкими — виготовлялися вручну і були справжніми шедеврами. Уявіть, округлі кульки розміром з горошину, розписані кольоровими емалями, інкрустовані золотом. Вони виблискували так, що могли б засліпити навіть королеву!

У XIX — на початку XX століття бісер теж став трендом. Це був справжній бісерний бум! Селянки почали прикрашати не лише себе, але й свій одяг. Вишивка бісером стала популярною не лише в Україні, а й у Польщі та Словаччині. На Буковині це стало справжнім хітом, і жінки прикрашали все: від головних уборів до шкіряного взуття!

В той час серед українських селян остаточно сформувалися найбільш популярні традиційні прикраси: тут вам і шийні, і нагрудні вироби, такі як намисто, салба, дукач, поцьорки, дукати, згарда, ґердани, силянки та багато інших. І не забуваємо про вушні прикраси, які додавали родзинки до образу!

Зі зміною епох, від кінця XIX до середини XX століття, кількість видів бісерних оздоб зросла до небачених масштабів.  

 У  XX столітті, зростаючи популярності бісерних виробів, процес виготовлення прикрас перетворився на прибутковий бізнес. 

 

 

Під час Першої світової війни у Галичині організували народні майстерні, де допомагали біженцям і виготовляли бісерні шедеври разом з іншими мистецькими виробами. А в 1950-60-х роках майстри артілей творили ґердани, пояси, торбинки та гаманці-калитки з бісеру, які просто не могли не викликати захоплення!

На жаль, з середини XX століття народне мистецтво бісерних виробів потрапило в кризу через індустріалізацію. Але, хто знає, можливо, бісерна культура знову зазнає відродження, і ми зможемо повернутися до тих яскравих, блискучих прикрас, які відзначають нашу ідентичність!

Переходьте за посиланням "Старовинні репліки", щоб знайти унікальні вироби, натхненні культурною спадщиною, і відчути дух минулого в сучасному стилі!

Назад до блогу